СІРКА. Елемент Сульфур (Sulfur) утворює просту речовину сірку. С. — хімічний елемент VIА групи, III перiоду перiодичної системи елементів Д.I. Менделєєва, пор. н. 32, ат. м. 32,066. Природний Сульфур складається iз сумiші чотирьох стiйких iзотопiв з масовими числами 32, 33, 34 та 36; штучно одержано 7 радiоактивних iзотопiв, з яких тільки S32 та S36 стабільні. С. становить крихку кристалічну речовину жовтого кольору. Для С. типовi двi алотропічнi модифiкацiї: ромбічна α-S з густиною 2,07 г/см3 і Тпл 112,8 °С та моноклiнічна β-S з густиною 1,96 г/см3 і Тпл 119,3 °С. Модифікація α-S стiйка при температурі <95,6 °С, а β-S — при вищій за цю температуру. Молекули α- та β-S восьмиатомнi, мають кільцеву будову. Вiдомi малостiйкі кристалiчнi модифiкацiї С. iнших типiв. При нормальному тиску Тпл С. становить 190 °С, Ткип 444,6 °С. Розпадання С. на окремi атоми починається приблизно з 1500 °С. Пластична С. утворюється при виливаннi нагрiтого до 230 °С розплаву у холодну воду. При температурi близько 900 °С молекули С. характеризуються парамагнiтними властивостями. У водi С. нерозчинна, розчиняється в анiлiнi, фенолi та iнших органiчних розчинниках. С. хімічно активна; вже на холоді сполучається iз флуором, а при нагрiваннi взаємодiє з iншими галогенами (крiм йоду), з киснем, воднем та металами. С. утворює стiйкi оксиди SO2 та SO3. З Гiдрогеном С. утворює одну з найважливiших сполук H2S (сiрководень), безбарвний газ, трохи важчий за повiтря. Тухлі яйця мають неприємний запах сірководню. Вiн дуже токсичний, вдихання сiрководню, концентрацiя якого в повiтрi становить 5⋅10–4%, призводить до непритомностi й навiть до смертi. Водний розчин сiрководню — дуже слабка кислота. Вона утворює солi середнi — сульфiди та кислi — гiдрогенсульфiди. У водi розчиннi лише сульфiди лужних та лужноземельних металiв. Вмiст С. у земнiй корi становить 0,05%. С. може знаходитися як у самородному станi, так i у виглядi сполук: сульфiдiв (FeS2 — пiриту, PbS — галенiту тощо), сульфатiв (CaSO4 — ангiдриту, Na2SO4⋅10H2O мiрабiлiту). Масова частка сульфуру в органiзмi людини становить 0,16%, він входить до складу бiлкiв та амiнокислот (цистеїну, метiонiну). Із пiдземних родовищ самородну С. вилучають гарячою водою. При пiдвищеному тиску перегрiту воду закачують у сiрконосний шар, i розплавлена С. пiд тиском пiднiмається на поверхню. С. високого ступеня чистоти одержують перекристалiзацiєю із сiрковуглецю CS2. За 2000 рокiв до н.е. в Давньому Єгиптi С. застосовували для виготовлення косметичних засобiв, лiкування захворювань шкiри. У сучаснiй медицинi використовують ЛП неорганiчного ряду, якi мiстять С. Осаджена у виглядi мазей С. використовується для лiкування таких захворювань, як себорея, псорiаз та iн. С. очищена застосовується як протиглистна речовина при пероральному застосуванні та зовнiшньо при деяких захворюваннях шкiри. Розчин з масовою часткою С. 1% у соняшниковiй олiї використовують у виглядi iн’єкцiй при лiкуваннi деяких форм шизофренiї. Розчин натрiю тiосульфату Na2SO3S з масовою часткою 30% використовують при тяжких алергiчних захворюваннях, отруєннях хлором, сполуками Арсену, Меркурiю, Плюмбуму, ціанідною кислотою та цiанiдами, а його розчин з масовою часткою 60% використовують для лiкування корости; при його взаємодiї з хлоридною кислотою видiляється С. та сульфуру (IV) оксид, дiя яких зумовлює антипаразитарнi властивостi натрiю тiосульфату.
БМЭ. — М., 1974. — Т. 1; Суховєєв І.В., Сенченко Г.Г., Ковтун Г.О., Приплавко С.О. Металовмісні лікарські препарати. — К., 2000; Химическая энциклопедия. — М., 1988 — Т. 1.